Нагоряни і Грушівці

На північному сході Чернівецької області, в самому серці Північної Бессарабії, розташоване село Нагоряни — одне з тих місць, де природа і народна культура сплелися у неповторний краєвид. Тут Дністер формує глибокі вигини і відкриває види, які можна назвати одними з найефектніших у всьому Подністров’ї. Але головною родзинкою регіону є Шишкові горби — геологічна пам’ятка, яка приваблює не лише туристів, а й вчених, фотографів та мрійників.

Перша писемна згадка про Нагоряни датується ще 1425 роком. Сьогодні тут проживає близько 450 мешканців, і село належить до Грушівської сільської громади колишнього Кельменецького району. Попри свої скромні розміри, Нагоряни мають чим здивувати: мальовничі краєвиди Дністровського каньйону, автентична архітектура, традиції килимарства та дивовижні геологічні утворення.

Шишкові горби — це унікальне природне утворення, що складається з трьох паралельних рядів вапнякових пагорбів, які підносяться над правим берегом Дністра на 15–20 метрів. Їхня форма — конусоподібна, симетрична, і справді нагадує величезні шишки, що й стало джерелом народної назви. За своєю природою ці горби є залишками бар'єрного рифу — залишку доісторичного Сарматського моря, яке мільйони років тому накривало територію сучасного Подністров’я. Такі вапнякові утворення також належать до Товтр — унікального карстового хребта, що тягнеться з Тернопільщини до Буковини.

Завдяки вивітрюванню, водній ерозії та тектонічним процесам, пагорби з часом набули химерних форм. Деякі з них отримали свої імена — найвідоміші з них: «Дід», «Баба» та «Внучка». Ці скелі — не просто геологічні формації, а повноцінні образи з місцевого фольклору.

Ці три скелі є найпомітнішою частиною Шишкових горбів. Вони розташовані неподалік від вершини, на краю високого урвища, з якого відкривається захоплива панорама Дністровського каньйону. Саме вони створюють незабутнє враження на тлі неба та води.

«Дід» — це найвища і найбільш масивна скеля. Її форма справді нагадує фігуру старого чоловіка з суворим профілем, що немов би пильнує ріку.

«Баба» — поруч, більш округла і жіночна. Її обриси символізують материнське тепло та охорону.

«Внучка» — найменша і найтендітніша з трійці, вона розташована трохи збоку, ніби ховається за плечима «Баби».

Про цю кам’яну родину місцеві мешканці з покоління в покоління передають сумну легенду про кохання. За переказами, багата дівчина з Нагорян закохалася в простого хлопця. Батьки були проти шлюбу й послали парубка на сплав деревини по Дністру, де він загинув. Дівчина з горя кинулась з найвищої скелі — і назавжди залишилась у камені. А разом із нею застигли у вічності її рідні: дід, баба й маленька внучка — свідки та жертви суворої долі.

Одна з найкращих точок огляду — це верхня частина Шишкових горбів, де встановлено невелику капличку та флагшток із державним прапором України. Звідси відкривається фантастичний вигляд на Дністровський меандр, дуже схожий на славнозвісний вигин ріки біля Заліщиків. Тут Дністер майже утворює півострів, що врізається в ландшафт, обгортаючи його блакитною стрічкою.

Нещодавно збудована капличка на найвищій скелі Шишкових горбів:

Осінь біля Шишкових горбів:

Не пошкдуйте часу й палива для того, щоб оглянути дністровські береги Кельменеччини з протилежного, подільського боку. Щоб пробачити цю красу, треба через Кам’янець-Подільський дістатися села Врублівці і проїхатися від нього на південь ще на пару кілометрів. 

Дністровський каньйон у напрямку на схід:

Але Шишкові горби — це тільки частина магії. Село Нагоряни — це ще й осередок народного килимарства Буковини. Тут розташований єдиний у Чернівецькій області музей килимарства, який функціонує в хаті родини Кітайгородських. Засновником цієї традиції в селі був Андрій Кітайгородський, який ще в 1930-х роках започаткував сукнобійню.

Сьогодні музей живе завдяки Вікторії Кітайгородській — берегині ремесла, що зберігає й передає знання про ткацтво килимів та рослинні візерунки. У її хаті-музеї — десятки автентичних тарелів, вишитих рушників, розписаних мисок, глиняного посуду, а головне — великий дерев’яний ткацький верстат. Тут досі вручну створюють килими з квітами, орнаментами і символами української ідентичності.

В центрі села стоїть церква Різдва Пресвятої Богородиці, збудована в 1938 році. Вона є прикладом сільського сакрального зодчества міжвоєнного періоду — з бляшаними банями, скромною оздобою та неймовірною енергетикою.

Прогулюючись вулицями Нагорян, ви побачите автентичні будинки з черепичними дахами, дерев’яними різьбленими фронтонами, віконницями, кованими воротами. Це село зберігає не лише зовнішній вигляд, а й атмосферу часів, коли українське село жило у гармонії з природою.

Нагоряни та Шишкові горби — це не просто природна пам’ятка. Це місце, де жива легенда злилася з вапняковим рифом, де кам’яні обличчя дожили до наших днів, а килими досі народжуються вручну на старовинних верстатах. Тут — Україна справжня: красива, глибока, трошки сумна, але щира.

Неподалік Нагорян, усього за кілька кілометрів на північ, розташоване село Грушівці — ще одне мальовниче поселення на Дністровських кручах. Перша писемна згадка про нього датується 1559 роком, а сьогодні тут мешкає близько 1 200 осіб. Грушівці відомі своєю історичною зеленою перлиною — парком «Панський сад», закладеним у XIX столітті місцевим поміщиком паном Чорним. Це не просто парк, а пам’ятка садово-паркового мистецтва, де й нині ростуть рідкісні види дерев — серед них лже-апельсин та явір український, а також залишки паркової архітектури.

Грушівці поступово переходять у ґрунтову дорогу, яка веде до хутора Мар’янівка вздовж луків, що спускаються до Дністра. На півдорозі між селом і хутором, у найвужчому місці долини, знаходиться урочище Вал. Тут добре зберігся стародавній земляний насип, який місцеві називають Траяновим або Турецьким валом. Він тягнеться на понад 600 метрів, має висоту до 1,5 м і ширину до 10 м, з поруч розташованим ровом глибиною до метра. Цей вал, імовірно, мав оборонне або транспортне призначення — він не доходить до Дністра, впираючись у природні бар’єри: з одного боку — болота і кам’яні брили, з іншого — глибокий яр.

Цікаво, що саме з цього вала відкривається один із найгарніших панорамних видів на Шишкові горби, що здіймаються на протилежному боці луки. Це ще одне підтвердження, що ця частина Буковини — не лише скарбниця природи, а й багатошарова історико-культурна територія, яка зберігає спогади про різні епохи, цивілізації та покоління.