Рахнівка: обід з раками і баронський дім

Від Великого Жванчика наш маршрут знову стягується до Дунаївців - ніби треба перевести подих перед тим, як дорога піде далі на південь, ближче до Кам’янця. За кілька кілометрів від міста - поворот ліворуч, вузька смуга асфальту між пагорбами й полями. Так відкривається Рахнівка - місце, де історія не ховається за мурами, а живе у дрібницях і переказах.

Колись Рахнівка звалася Почапинці. Кажуть, перший раз село згадується у документах ще 1662 року. Але справжній його образ виріс пізніше - у XIX–XX століттях, коли тут оселився баронський рід Корфів.

Садибний будинок, який за переказами звела у 1910 році Єлизавета-Софія Корф, стоїть у самому серці села й досі. Зовні це проста одноповерхова споруда - без зайвої пишноти, більше схожа на добротний подільський дім, ніж на шляхетський палац. У цій стриманості - її справжня привабливість. Кажуть, що тут панував порядок і турбота про громаду: балів не було, зате були шкільні збори й скромні обіди для дітей.

Одна з історій досі ходить селом: ніби саме тут одного разу влаштували званий обід на честь завершення навчального року - фаршировані раки, літній лимонад і вчителі поруч із сільськими учнями. Здається, така деталь могла б загубитися у часі, але перекази тримають її, бо саме такі маленькі сцени й тримають місце живим.

Корфи були не просто поміщиками - за спогадами старожилів, на їхні кошти звели школи у Рахнівці та сусідньому Пільному Мукарові. І сьогодні у стінах старого будинку все ще чути дитячі голоси: у маєтку працює сільська школа. Поряд - колишній клуб, ще одна стара будівля, що береже у собі колорит звичного селянського Поділля.

Рахнівка не схожа на музей чи туристичний об’єкт. Тут не водять юрми з камерами, не продають магніти й сувеніри. Але якщо затриматись тут хоча б на пів години, пройтись двором старого маєтку, побачити шкільний ґанок і ті самі стіни, що колись бачили Корфів та їхніх гостей - стає зрозуміло: справжнє минуле лишається не у камені, а у людському слові. І той обід з фаршированими раками живе поруч із дитячим сміхом і шелестом дерев, що досі тримають цей двір у спокої.